|
Пісні козлів...
| |
| Satyrlekin | Дата: Пятница, 22.06.2012, 21:11 | Сообщение # 46 |
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Капитан_Слепо, похожу, но хата на первом месте - опора всего будущего творчества =) На самом деле подумываю впоследствии сам заняться организацией творческого движняка. Позитивный пример в лице "Тетиса" и "Арс Лонги" у меня есть, буду дерзать. 
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Суббота, 30.06.2012, 16:54 | Сообщение # 47 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Ми стріли, стріли, стріли
вгору…
...від світла і до світла.
Сатири, купідони,
демони,
пророки, тіні звірів –
мавпи бога
і надія
Надлюдини.
Берег радості
на язику хаосу,
швидкоплинність
у венах Вічності,
заряду тління
електричного,
ми – обіцянка
і не більше.
Відлуння сну –
природа щастя,
воно завжди
таке наївне,
таке дурне
і примітивне,
наскільки мова
дозволяє.
Слова – ключі,
у вічах відповідь,
на серці сум
і тяглість космосу…
…а зрештою,
ми просто струни,
акорд
з-під пальців Мусаґета,
дух флейти Пана
в темнім лоні
Фауни згори на Флорі,
спалах маленького саторі
і довгий потім слід від нього…
Ми стріли, стріли,
хвилі, кванти,
усмішка Сонця,
вигук зірки,
веретено
навкруг константи,
самотні ноти
мрії квінти…
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Суббота, 30.06.2012, 16:57 | Сообщение # 48 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| В настоящее время Солнце является звездой среднего возраста, и возраст Солнца оценивается приблизительно в 4,57 миллиарда лет. Солнце будет оставаться на Главной последовательности ещё приблизительно 5 миллиардов лет, постепенно увеличивая свою яркость на 10% каждый миллиард лет, после чего водород в ядре будет исчерпан. После этого температура и плотность в солнечном ядре повысятся настолько, что начнётся горение гелия, и гелий начнёт превращаться в углерод. Размеры Солнца вырастут как минимум в 200 раз, то есть почти до современной земной орбиты (0,93 а.е). Меркурий и Венера, несмотря на сильную потерю массы Солнца к моменту перехода им на стадию красного гиганта, будут им поглощены и полностью испарятся. Земля, если не разделит их судьбу, будет разогрета настолько, что шансов на сохранение жизни не будет никаких. Океаны же испарятся задолго до перехода Солнца на стадию красного гиганта, приблизительно через 1,1 миллиарда лет.
На стадии красного гиганта Солнце будет находиться приблизительно 100 миллионов лет, после чего превратится в планетарную туманность, и далее станет белым карликом.
Wikipedia
Сонце. Знаю долю,
долю твою червону,
долю мою червону,
нашу червону долю,
червону та неминучу.
Я вітаю Тебе будь-яким,
на який не змінився б колір,
прирекла чи звеличила б воля,
і червона над нами доля –
то за все непогана ціна.
Я не знаю, що буде зі мною,
що з Тобою – лише припускаю,
і, можливо, нам бути назавжди
врешті-решт, нам довіку бути
серед інших зірок разом.
Так дотягнуться, зрештою, руки
до долоні твоєї простягнутої,
так дотягнеться, зрештою, голос –
стане чутно усі осанни,
стануть сни соковитим яблуком
в темнім храмі навколо безодні…
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
Сообщение отредактировал Satyrlekin - Суббота, 30.06.2012, 16:58 |
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Суббота, 30.06.2012, 17:00 | Сообщение # 49 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Спіраль – за разом раз
крутитися, штовхатися на вісі,
повторювати шлях
всіх попередніх інкарнацій,
іграючи сюжет, імпровізацію,
по нотах навіженого Усесвіту,
по нотах геніального Усесвіту…
Бува моменти у житті,
коли ти знаєш – речі чують,
й насправді пишеться сюжет,
і дервіші всередині танцюють,
ікони, храми, капища, кумири…
Інфлікти духу, запитання,
усе веде – веде кудись,
веде по сходах в небеса,
а небеса все дальші-дальші,
все дальші десятинним дробом,
історія – доробок
по той бік добра і зла.
Звіддаля не оцінити час,
і щастя не побачити,
не видно бо очей,
і рук не доторкнутися,
не пестити по шкірі й вовні,
не затягнути пахощів на груди,
не закричати в екстатичнім болі,
сльозами не полити з вій…
В твоє чоло, на місці ока третього
впирається на парсек витягнутий промінь,
початок твій, твоя єдина Доля,
в краплині між клепсидри стегон – ти
живеш у мить, поки не канеш в спомин,
чекати мить, коли вона назад перевернеться
й тебе на сходи знову поведе…
***
Моя любима संसार
Ймовірність не одна,
коли переді мною Вічність,
ожити так й не так, отут і там,
тим, іншим, п’ятим і десятим,
прожити сто тисяч кохань
із тим життям, що завжди буде поруч
у тисячах і ще одній подобі,
в годинах тисячі та ще одної долі,
у насолодах тисячі секунд
і ще одної миті – безкінечності.
Хвилюється матерія часів,
і начебто усе живе намарно,
але якщо довічний цей сюжет,
то ще не раз для тебе станеться ця драма,
тому живи життям одним серед світів,
і хай з одною зіркою тобі не буде треба
світла, не від того, що ти її любив,
а від того, що в ній можливість літа,
з Усесвітом ти назавжди одне,
де б ти не був й коли не жив би ти,
він на твоїй лежить розширеній зіниці,
коли переживаєш déjà vu і сни.
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Воскресенье, 12.08.2012, 11:39 | Сообщение # 50 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| ДОНБАС
Ковтати нам розпиляні кістки
із м’ясорубки величезності оркестрів,
жіночі де потужні голоси
колесами з’їжджали по печінці слухача.
Ковтати нам, невільним сапротрофам,
убогий гній, бадиллям жити,
хробаками в темнім череві
сплюндрованого краю.
Презирство на побілених обличчях
з палаців здешевілої культури,
ти походив би, пане, в наших ботах,
ти поносив би, пане, наші роби.
Ти виріс би у вакуумі, пане,
здобув би листя під палючим Сонцем,
тоді поговорили би за філіжанкою,
а не за бісовою стопкою.
Нам з бруду виповзати під батіг
шаленого розпатланого бога,
нам доля проронити перший крик
після невдалого аборту дев’яностих.
Ми люті інваліди голови,
ми люте покоління з нікудів’я,
пишатися нема чим, нема чим
зцілитися від слабкості й ненависті.
Замішане підходить тісто для добра,
над нами в небі сповиває знаки Лоґрус,
вже скоро лють в скривавлених очах
переросте у втому, а відтоді – в лотос.
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Понедельник, 17.09.2012, 11:00 | Сообщение # 51 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| На вконтакте выкладывал, но на всякий пожарный ещё вот-с - сайтец моих стиховищ, собранных в книжки http://kulturkampf.in.ua/poetry
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Вторник, 29.01.2013, 15:58 | Сообщение # 52 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Добре
Стою – чому би мені й не постояти?
Іду – чом би і не піти?
Дивлюся – чому б і не бачити?
Слухаю – чом би й не чути?
Ось безглузда маленька цеглина,
та додам ще одну і збудую
великий красивий будинок,
побачу, що добре воно, і вирішу трохи іще
поробити того, що є добре,
хай добре воно – є,
просто + просто дорівнює –
добре на трохи іще.
Тупотить ось тваринка маленька – також
мружиться, дивиться, слухає –
на руки візьму – в очі позазираємо –
добре
разом милуватися співом
пташини, бо їй також добре під сонцем,
їсти насіння, траву й дичину – то також
дуже добре.
Правил нема напряму,
і немає програми призначення,
ти йдеш навмання в Пустоту,
визначаючи добре і краще.
***
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Вторник, 29.01.2013, 15:58 | Сообщение # 53 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Довго… довго… поле… поле…
в’ється слід, росте трава,
тягнеться нестерпно обрій,
квіти в тінях шурхотять,
спіраллю – кільця в стовбурі,
вростають миті в шкіру… шкіру…
сім’я в тім’я ждати жнив,
за мною шлейф казкових снів.
Я теж вростаю в миті… миті…
з мене попіл в чорнозем,
згоріло щось, гриби на чомусь
проросли з моїх стежин.
Довго… поле… тягне обрій,
киця поруч спочиває,
муркотіння – звук прибою
напливає… відпливає…
***
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
Сообщение отредактировал Satyrlekin - Вторник, 29.01.2013, 15:58 |
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Вторник, 29.01.2013, 16:02 | Сообщение # 54 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Прийняти долю.
Порожнечу.
…у ній об’єкти тільки світла носії,
засоби до існування світла.
Космос – тінь моя,
насправді як воно?..
…насправді немає «насправді» -
безмежжя окреслене контуром сенсу життя.
***
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Вторник, 29.01.2013, 16:09 | Сообщение # 55 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Заїр
Written in my scars – Shape of Despair
Така тонка матерія – не вловиш,
пальцями за окрай вхопиш – вислизне дарма,
не доженеш і не полониш,
тільки погляд кинеш довгий,
спостерігатимеш, як на пронизливо блакитнім тлі
клубочиться її божественная сукня,
стелиться снігоподібно білими руками,
коротко підстриженим волоссям
стиха шурхотить…
…здавалося б уже – півкроку й обіймеш,
та лиш тканина проковзне по щоках,
усмішка ефірна промайне,
розгубиться у звивах око,
слід літеплого повітря на губах,
і знову за півкроку хмарою прямує в небеса
тінь неіснуючого бога…
***
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Пятница, 15.02.2013, 12:59 | Сообщение # 56 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Прошита біографія трамвайним полотном,
ранковим променем оплетена дбайливо,
трясеться сенс життя по рейках між городів,
коли до горизонту пролягла безодня
за розрисованим подряпинами склом
під генеральний бас з горлянок мідяних
биків, тривожить сон його недосконалий дзвін,
тінями пролітає гранями трави…
Знаю, що є тут, знаю, що є там,
стежини знаю із розбитого асфальту,
поверхні знаю, наче Місяць а чи Марс,
а ще старі навіси – приховатись від небес.
Вони мене теж добре знають:
парканчики, ворота, вікна і дахи,
шпаківень поверхи, балкони внікуди,
спокійні перехрестя і безсонні світлофори…
Тут просякав собою кожний камінь,
папірець розмитий на стовпі, дроти,
іржаві прихистки душі у спеку та дощі,
рудим залізним пилом освячував взуття.
У тіло навзаєм вросли гіллясті миті,
зеленню опуклі, яблука і вишні навесні,
важкі липневі абрикоси, наче усмішки,
неначе біг менад в спекотній непорушності…
А восени з небес хоч би збирай свинець,
а взимку окрай неба кобальт достигає,
збирав на вії всі можливі елементи,
сльозами зріджував і драми запивав,
приспаний хитанням мідних спин,
теплом скупим їх жил тугих зігрітий,
в подорожі морем по коліна,
колом необхідностей…
Зніми з життя вантаж тих п’єс –
не лишиться нічого, крім ландшафтів,
і декількох чудес буденних,
невловимих, наче засинання…
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Понедельник, 10.06.2013, 19:35 | Сообщение # 57 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| 雪の夢
Думки вляглися спати,
і завіси впали – поле,
як екран, поволі
з нього на передній план
ступають сни, кіцуне та менади,
ліхтарики несуть в руках,
із неба вниз торують шлях
сніжинок міріади над містами та лісами,
синє сяйво поруч з золотим,
безнадійно заблукало світло
в чорних та блакитних барвах,
в темній рамі скло застигло,
стрілки зупинились,
павутиння вже на циферблаті звито,
колихається серпанок,
обіймає стан гнучкий сп’янілих вулиць…
лиси ходять попід сакурою, сніг…
…і я – сон серед
інших снів.
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
Сообщение отредактировал Satyrlekin - Понедельник, 10.06.2013, 19:37 |
| |
| |
| Satyrlekin | Дата: Воскресенье, 29.12.2013, 01:07 | Сообщение # 58 |
|
Группа: завсегдатай
Сообщений: 957
Репутация: 16
Статус: Offline
| Останнє слово [крізь сон]
Ти пам’ятаєш мить
– свинцю відтінки
лагідно лягають
на повіки,
ліхтарі виказують
секрети хмарам,
клітини слів
пливуть і потопають
в повітрі
повстянім?..
Ти пам’ятаєш мить
– на грані засинання
під чорним листям
і гіллям сумним,
під шелестіння й
скрегіт від морозного прибою,
світ зігрівся під
тобою,
й затремтів..?
Ти пам’ятаєш?
Гуркіт серця,
і дощ зимовий з
довгих вій
змивав сліди
думок, і музика натомість
лилася в храмі
під склепіння,
наче Серафім?..
Мить… коли ми
стались
питанням краплі
на холоднім склі,
і закохались в ці
лани туманні,
дорогоцінні між
нічого –
сни…
Життя - Порожнеча...
Сенс - Краса... Нічого немає все є.
|
| |
| |
|
 |
